Гіперактивний сечовий міхур: що це, причини та симптоми

Гіперактивний сечовий міхур — стан, при якому сечовий міхур виділяє сечу в невідповідний момент. Симптоми цього розладу широко поширені: до 17 % населення країн Європи та близько 16 % жителів США мають симптоми. За поширеністю стан можна порівняти з гіпертонією, захворюваннями серця, астмою та хронічним бронхітом.

Гіперактивний сечовий міхур: що це таке

Гіперактивний сечовий міхур (ГАСМ), або гіперрефлекторний сечовий міхур, — широко поширене захворювання. Основний його симптом — ургентність: раптовий сильний позив до сечовипускання, який може супроводжуватися мимовільним виділенням сечі або обходитися без нього. Ургентність нерідко поєднується з прискореним сечовипусканням і ніктурією — переважанням нічних походів до туалету. Про наявність ознак гіперактивного сечового міхура можна говорити при двох і більше симптомах: сечовипускання вісім і більше разів на добу або два і більше разів за ніч, раптова сильна потреба помочитися негайно, підтікання сечі після такого позиву.

Як проявляється: симптоми та позиви

Клінічна картина складається з ургентності, частого денного та нічного сечовипускання і можливого нетримання — втрати контролю над сечовим міхуром. Частина пацієнтів свідомо збільшує обсяг випитої рідини, помилково вважаючи, що причиною позивів є інфекція; у таких випадках регулювання питного режиму часто усуває прискорене сечовипускання. Вживання великої кількості кофеїновмісних напоїв — кави, чаю, деяких безалкогольних напоїв — може провокувати нестерпні позиви.

Причини гіперактивного сечового міхура

Причиною можуть бути проблеми з нервами, надлишок рідини або надлишок кофеїну; часто причина залишається невідомою. Деякі соматичні хвороби проявляються гіперактивністю сечового міхура: латентний діабет, розсіяний склероз, паркінсонізм, обструкція нижніх сечових шляхів, деменція. Ряд лікарських засобів здатний провокувати ГАСМ або погіршувати стан пацієнтів; найчастіше із застосовуваних — діуретики та антигістамінні препарати.

Чим гіперактивний сечовий міхур відрізняється від інфекції

Раптово виниклі на тлі повного здоров'я скарги на ургентність і прискорене сечовипускання скоріше є ознакою інфекції нижніх сечових шляхів, ніж проявом гіперактивності сечового міхура. Для діагностики ГАСМ необхідно виключити інші патологічні стани з подібними симптомами: інфекції сечових шляхів, об'ємні утворення, камені сечового міхура.

Як проводять діагностику

Діагностика ГАСМ, як правило, не становить значних труднощів. При зборі анамнезу звертають увагу на початок і тривалість захворювання, інтенсивність позивів, частоту сечовипускання вдень і вночі. Лікар може запропонувати вести щоденник, у якому відзначають обсяг випитої рідини та частоту сечовипускань, а також виконати огляд — гінекологічний або ректальний. За потреби пацієнта направляють до фахівця для додаткових тестів.

Коли потрібно до лікаря

Звертатися до лікаря потрібно при будь-якому типі нетримання сечі: це поширена проблема, і розмова про симптоми не повинна викликати незручності. Консультація — перший крок до ефективного контролю стану. Невелика частина пацієнтів звертається за допомогою, тоді як нездатність контролювати сечовипускання пригнічує настільки, що стан приховують навіть від близьких.

• Сечовипускання вісім і більше разів на добу або два і більше разів за ніч.
• Раптовий сильний позив помочитися негайно.
• Підтікання сечі після раптового сильного позиву.
• Втрата контролю над сечовим міхуром.

Сам по собі стан не є приводом викликати швидку; 103/112 — при загрозливому для життя стані (наприклад, раптовий сильний біль, втрата свідомості, утруднене дихання).

Матеріал довідковий: він описує ознаки та обсяг обстеження, але не замінює консультацію лікаря.

Матеріал має довідковий характер і не замінює консультацію лікаря. Відмова від відповідальності