Феохромоцитома: що це за пухлина надниркової залози

Почути від лікаря «пухлина надниркової залози» — означає залишитися з десятком запитань. Феохромоцитома — одна з таких пухлин: рідкісна, гормонально активна і далеко не завжди злоякісна. Нижче — спокійний розбір: що це за утворення, як воно проявляється, якими кроками його виявляють і коли зволікати не можна.

Що таке феохромоцитома

Феохромоцитома — рідкісна пухлина тканини надниркової залози, яка виділяє занадто багато адреналіну та норадреналіну. Ці гормони керують частотою серцевих скорочень, обміном речовин і артеріальним тиском, тому їхній надлишок дає серцебиття та підйоми тиску. За визначенням це гормонально активна пухлина хромафінних клітин. Хворіють переважно дорослі, частіше в ранньому та середньому зрілому віці; у дітей пухлина теж трапляється.

Пухлина надниркової залози: де і як вона розвивається

Надниркові залози — дві трикутні залози, по одній над кожною ниркою. Феохромоцитома зазвичай росте в центрі залози, у мозковому шарі, однієї або обох надниркових залоз. У рідкісних випадках вона виникає поза наднирковою залозою — як правило, десь ще в животі. У міру росту пухлини напади стають частішими, довшими й важчими.

Феохромоцитома — це рак чи ні

Більшість феохромоцитом не поширюються на інші ділянки тіла, але приблизно одна з десяти дає метастази — такі пухлини називають метастатичними. Дуже небагато феохромоцитом є раковими. Тобто сам діагноз феохромоцитоми не дорівнює діагнозу «рак», і питання про злоякісність вирішується за результатами обстеження, а не за назвою. Злоякісний варіант — феохромобластома — трапляється рідко, при ньому бувають схуднення та болі в животі.

У багатьох причина залишається неясною, і в родині пухлина не повторюється. До одного випадку з трьох пов'язані зі спадковими синдромами — фон Гіппеля — Ліндау та нейрофіброматозом 1 типу. Після діагнозу лікар може запропонувати генетичне тестування; близьким родичам тестування теж буває корисним.

Які ознаки та симптоми бувають

Симптоми непередбачувані й виникають нападами — від кількох хвилин до години, іноді довше. Напад можуть спровокувати емоційний стрес, фізичне напруження, обмацування пухлини, різка зміна положення тіла. Найчастіше під час нападу з'являються:

• головний біль;
• сильне потовиділення;
• серцебиття, відчуття перебоїв у роботі серця;
• підвищення артеріального тиску;
• блідість обличчя, тремтіння, нудота і блювання, відчуття тривоги або паніки.

Бувають і інші прояви: біль у животі або в грудях, дратівливість, зниження ваги, задишка, порушення сну, судоми; напад може закінчуватися рясним сечовипусканням. У частини людей симптомів немає зовсім — пухлину виявляють випадково, під час обстеження з іншого приводу, наприклад через високий тиск. В інших симптоми зберігаються роками до моменту діагнозу.

Як діагностують феохромоцитому

Розпізнати її непросто: ознаки загальні й трапляються при багатьох частіших станах. Спочатку лікар розпитує й оглядає. Далі йдуть лабораторні тести — катехоламіни та метанефрини в крові й у сечі, рівень глюкози. Далі — візуалізація: КТ або МРТ черевної порожнини, сцинтиграфія з йодом-123 (MIBG), ПЕТ; за потреби виконують біопсію надниркової залози. На прийомі має сенс уточнити, які саме аналізи призначені й навіщо, чи потрібне генетичне тестування, що покаже кожне дослідження.

Ризики, ускладнення і коли потрібен лікар

Без лікування пухлина серйозно погіршує стан: можливі порушення ритму серця, інфаркт, інсульт, недостатність органів. Напад може ускладнитися крововиливом у сітківку, порушенням мозкового кровообігу, набряком легень. Більшість пухлин успішно видаляють хірургічно, і тоді симптоми зазвичай зникають. У невеликої кількості людей пухлина повертається, тому після операції потрібні регулярні огляди. До лікаря звертаються, якщо з'явилися головний біль, пітливість і серцебиття, а також якщо пухлина була в минулому і симптоми повернулися.

Сама по собі феохромоцитома — не привід викликати швидку. Телефонувати 103 або 112 потрібно, якщо під час нападу різко підскочив тиск і з'явилися сильний головний біль, біль у грудях, перебої в серці, виражена задишка, судоми, раптова слабкість, порушення мовлення або рухів.

Підтримку й пояснення кожного наступного кроку можна отримати у свого лікуючого лікаря — ендокринолога або онколога, і приходити на прийом із записаними запитаннями. Цей матеріал довідковий і не замінює консультацію лікаря.

Матеріал має довідковий характер і не замінює консультацію лікаря. Відмова від відповідальності