Хвороба Паркінсона: що це, симптоми та форми

Хвороба Паркінсона — це стан, при якому частини мозку поступово пошкоджуються протягом багатьох років. Проявляється вона насамперед уповільненістю рухів, скутістю м'язів і тремтінням, але зачіпає також сон, настрій і нюх. Нижче — механізм, симптоми, форми та те, як лікар ставить діагноз.

Хвороба Паркінсона: що це

Йдеться про хронічне нейродегенеративне захворювання, при якому гинуть нейрони, що виробляють дофамін, — насамперед у чорній субстанції. Належить воно до дегенеративних захворювань екстрапірамідної моторної системи: страждає ланка, що керує плавністю і точністю рухів.

Термін «паркінсонізм» ширший — він об'єднує низку захворювань і станів зі схожими провідними симптомами: м'язовою ригідністю, гіпокінезією, тремором, постуральною нестійкістю. Найпоширеніша форма паркінсонізму — ідіопатична хвороба Паркінсона, причина якої залишається невідомою; на неї припадає 70–80 % випадків.

Частота — від 60 до 140 осіб на 100 тисяч населення. Серед людей старше 60 років хвороба є приблизно у 1 %, серед тих, кому понад 85, — у 2,6–4 %. Перші симптоми частіше з'являються у 55–60 років, хоча буває ранній початок — до 40 років — і ювенільна форма — до 20 років. Чоловіки хворіють дещо частіше за жінок.

Назва закріпилася завдяки історії: у 1817 році англієць Джеймс Паркінсон описав шістьох пацієнтів із тремтливим паралічем, а ім'я його ввів в обіг Жан Шарко.

Що відбувається в мозку при хворобі Паркінсона

Гинуть нейрони чорної субстанції, і вироблення дофаміну падає. Цей нейромедіатор бере участь у регуляції рухів тіла: коли його стає менше, базальні ганглії починають надмірно гальмувати кору головного мозку, і рухи втрачають звичайну швидкість, розмах і точність.

Чому гинуть клітини, остаточно не з'ясовано. Більшість фахівців вважають, що складається поєднання генетичної схильності та факторів навколишнього середовища. Близько 15 % людей із хворобою Паркінсона мають сімейний анамнез, але гени, що відповідають за неї, не ідентифіковані; серед зовнішніх факторів обговорюють пестициди та солі важких металів.

Основні симптоми: рухові та не рухові

Симптоми наростають поступово і нерідко починаються з одного боку тіла, з часом зачіпаючи обидва. Кардинальних рухових ознак чотири:

• тремтіння рук, ніг, щелепи та обличчя, помітне у спокої;
• уповільненість рухів — гіпокінезія;
• скутість і негнучкість м'язів рук, ніг і тулуба;
• нестійкість пози та погана координація рухів.

У міру розвитку хвороби ходьба, мовлення та прості побутові справи даються важче, з'являються проблеми з жуванням і ковтанням. Не рухова частина картини не менш помітна: депресія і тривога, безсоння або інші порушення сну, зниження пам'яті, втрата нюху. Нестійкість підвищує ймовірність падінь.

Форми хвороби та її перебіг

Термін «паркінсонізм» охоплює різні стани: крім ідіопатичної хвороби Паркінсона, схожу картину дають хронічна цереброваскулярна недостатність і прийом ліків з екстрапірамідними побічними ефектами. Окремо виділяють ранній початок — до 40 років — і ювенільну форму.

Перебіг повільно прогресувальний: з часом симптоми посилюються, і повсякденні справи потребують допомоги. На ранніх стадіях прояви зазвичай м'які, і лікування може не знадобитися, але спостереження у фахівця потрібне. Вилікувати хворобу сучасна медицина поки не може, однак наявні методи допомагають зменшити основні симптоми і довше зберігати якість життя.

Як діагностують хворобу Паркінсона

Специфічного тесту немає, тому діагностика може бути непростою. Діагноз будується на історії хвороби та неврологічному огляді: лікар розпитує про скарги та їхній розвиток і за потреби направляє до фахівця.

Коли звертатися до невролога

Привід для консультації — тремтіння, уповільненість, м'язова скутість, зміна ходи, частіші падіння, а також стійка втрата нюху або порушення сну без зрозумілої причини.

Сама по собі хвороба Паркінсона не привід викликати швидку; 103 або 112 — якщо виникає загрозливий для життя стан, наприклад підозра на інсульт.

Матеріал довідковий: він пояснює механізм і ознаки, але не замінює консультацію лікаря.

Матеріал має довідковий характер і не замінює консультацію лікаря. Відмова від відповідальності